Ми підкорили не лише Говерлу!

Шлях наш пролягав через Київ, де ми мали трохи часу перепочити і поїсти в Пузатій Хаті до пересадки на поїзд Київ-Ворохта (Фото з профіля @_amalia.chykhno):
Далі нас очікувала довга, проте весела дорога всю ніч до Ворохти - першого пункту в нашій екскурсії (Фото з профіля @_amalia.chykhno):
Час в поїзді ми коротали за обміном цікавинками про подорож. І першою була розповідь про місто, з якого почнеться наш маршрут. Одна з небагатьох легенд каже нам, що назва селища виникла у ХVII столітті. Як розказують, у перших мешканців містчека Мочерняків був слуга, дезертир з армії, котрого звали Ворохта. Був він дуже розумним і винахідливим, і саме тому по його поради часто зверталися мешканці ближніх сіл, приказуючи "іду до Ворохти". Звідси й береться назва нового міжгірного поселення - Ворохта.

І ось нарешті вранці ми приїхали у Ворохту:
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
Спочатку була оглядова екскурсія по Ворохті:
Ми піднімались і спускалися по канатній дорозі, стояли біля фінішу та старту найбільшого в Україні лижного трампліна, де тренувалась олімпійська збірна, навіть каталися на санках з гори:
Ворохта раніше була відома як центр розвитку зимових видів спорту - тут навіть був трамплін для стрибків на лижах, а також підйомники і обладнані схили для катання по снігу. Однак тепер все це - в минулому. Трампліни потроху розбирають, а обладнання банально псується під впливом нещадного часу. Зараз у Ворохті є єдина в Україні лижна траса зі штучним покриттям. А от лижні трампліни часів СССР закинуті і занедбані, збереглись у Ворохті лише два з чотирьох (на диво їх і досі використовують екстремали):
А потім на машині-всюдиході мандрували на Карпатську вершину г. Магору. Дух захоплювало від краси, що розкривалася довкола:
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
Несподіванкою для нас виявився факт, що саме у Ворохті знімались кадри з фільму "Останній москаль". Ось і фото (з профіля @_ty4ka.m), що підтверджують це:
Наступного дня ми підкоряли Говерлу. Підйом вийшов доволі довгим (від бази Заросляк до вершини Говерли - 2:20 год.), і доволі важким. Не передати словами тих відчуттів, які переповнюють тебе, коли стоїш на найвищій вершині України. Перед тобою навколо стільки простору, стільки небес і бескрайніх полонин! Весь світ, як на долоні! Повірте, це треба побачити і відчути.
Фото з профіля Макс Матвеенко:
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
Фото з профіля @_vladdragula:
Поверталися назад цікавим і важким маршрутом - вздовж 70-ти метрового водоспаду. Пили воду з джерела, з якого бере початок р. Прут, милувались водоспадом і долинами, навіть перебиралися через стрімкий водоспад. Звичайно ж, не самі, а з допомогою досвідченого провідника - Зарецького Михайла Броніславича Ризиковано, але ж як цікаво!
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
Фото з профіля @_vladdragula:
Фото з профіля Макс Матвеенко:
Черговий день приніс нові враження і випробування. У селі Королівка Тернопільської області є гіпсова печера, що має назву "Оптимістична". Сумарна закартована довжина ходів становить понад 260 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що зумовлено численністю та звивистістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м від поверхні. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша у світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та п'ята за довжиною серед печер світу. Спалеологи ведуть дослідження з 1973 року, а школярі Покровського досліджували печеру майже чотири години. Нікого не злякали вузькі ходи, темрява, стовідсоткова вологість. На голові - каска і ліхтарик і більше ніяких особливих обладунків. Повірте, що після виходу з печери, денне світло сприймається зовсім по іншому!
Назва печери Оптимістична така, оскільки скептично налаштовані колеги-спелеолог прозвали львів'ян, котрі першими почали досліджувати печеру, - "оптимістами". Печера залягає на глибині 60-80 м, і має 15 районів, сполучених між собою ходами. Є декілька підземних озер, найбілше з яких має площу 85 м2.
Фото з профіля @_vladdragula:
Наступного дня нас зустрічали Кам’янець-Подільський і Хотин. Ми побували в Хотинській фортеці, спускались у підземелля, стояли на мурах легендарного замку, який пережив чимало подій і вистояв, зберігся до нашого часу.
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
На одній зі стін можна побачити велику пляму. Багато запитань точиться навколо мокрої плями, яка віками не зникає зі стіни Хотинського муру. Дехто бачить у ній обриси території України, інші - переконані, що це зображення глека. На підтвердження останньої версії є кілька легенд, найпоширеніша з яких про хоробру дівчину. Драматична історія свідчить, що спочатку в фортеці не було колодязя. Одного разу у фортеці закінчилася вода. Молода смілива дівчина зголосилася набрати води біля річки. Непоміченою вона пробралася до Дністра і взяла звідти води, але на зворотному шляху її побачили ворожі воїни. Стріла смертельно поранила дівчину, її руки здригнулися - і частина води пролилася на стіну. Але, зібравши останні сили, хоробра красуня донесла глечик воїнам - і померла у них на руках. Відтоді пляма на стіні не тільки не висохла, а й набула форми глечика як символ відчайдушності і боротьби.
Більш романтична версія цієї легенди розповідає про те, що колись у Хотинській фортеці правив князь-тиран. Для того, щоб зміцнити свою політичну позицію, він вирішив видати дочку за іноземного правителя. Але дівчина була закохана у місцевого воєводу. Коли князь довідався про таємний зв’язок дочки, наказав замурувати її живцем у стіні фортеці. Дівчина не пручалась, лише гірко плакала за втраченим життям і любов’ю. Кажуть, вона тужить досі - і її гіркі сльози просочуються на стіні фортеці. Пляма, за легендою, не висохне доти, доки закохані не возз’єднаються.
Проте експертиза стверджує, що це всього-навсього оліфа.
Фото з профіля @_vladdragula:
У Кам’янці-Подільському вразив міст через каньйон, що сполучає старе і нове місто. Висота його аж 80 метрів. Немало цікавого було і в фортеці.
Фото з профіля @_amalia.chykhno:
Фото з профіля @_vladdragula:

Можливо, хочете знати, якому транспорту надавали перевагу? Ця мандрівка була цікава ще й тим, що пересувалися на різних видах: поїзди, електрички, автобуси, таксі, метро. А найголовніше у цій подорожі було те, що ми скрізь зустрічалися лише з добрими людьми, які нам допомагали, розуміли і, мабуть, раділи за нас...