Копил Наталія Миколаївна -

Вітаю Вас на моїй сторінці!

1. Вступ стор. 6
2. З історії заснування Максаківського монастиря стор. 7
3. Відомі настоятелі обителі стор. 12
4. Що було до монастиря стор. 13
5. Додатки стор. 14
6. Список використаної літератури та архівних матеріалів стор. 15 Монастирі користувались великою пошаною людей, і з середини XV ст., коли життя трохи стабілізувалось від воєн, монастирі почали розбудовуватися.
Особливо збільшилась кількість осередків чернецтва в другій половині XVІІ ст. - на початку XVІІІ ст. на півночі України. Тоді Сіверщина була найбільш захищеною від татаро-турецької та польської експансії. Тому сюди тікало населення з інших регіонів. При монастирях організовували лікарні, школи, притулки для калік, немічних та хворих. У тяжкі роки недородів, стихійних лих монастирі надавали населенню благодійницьку допомогу, часто рятуючи людей від голодної смерті.
Монастирі ставали просвітницькими та культурними центрами. Тут, на Сіверщині, у них організовувались іконописні майстерні, навчальні заклади - як духовні, так і світські. Першу друкарню створено теж при монастирі. Великі монастирські хори співами не тільки прикрашали службу Божу, але й несли музичну культуру населенню.
Наш гурток зацікавили залишки Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, на руїнах якого ми провели дослідження минулим літом. Також опрацювали наявні матеріали в Чернігівському архіві та обласній бібліотеці ім. Короленка.
На лівому березі Десни, за 70 верст від Чернігова і в 30 від Борзни, на горбі, який під час повені стає островом, біля села Максаки, що розташоване за 10 км. на південь від райцентру Мена, колись знаходився один з найдавніших монастирів Максаківський Спасо-Преображенський монастир. Споруди якого фахівці вважають ключовими в розвитку мурованого будівництва Північної Наддніпрянщини [5;132]. Зараз тут можна побачити тільки залишки монастирського оборонного муру (Додаток 1), будинок ігумені (Додаток 2), корпус келій та дзвіницю (Додаток 3,4), що без завершення височить серед руїн, а раніше це був один із найвідоміших і найкрасивіших монастирів Сіверщини (Додаток 5).
Точна дата заснування монастиря на цьому місці, залишається невідомою, десь у середині XVІ ст. Грамота 1649 р. говорить: "У Максаковского перевоза когда-то въ давнее время, при управлении Московскомъ, былъ монасырь" [6;139]
Залишки монастиря розташовані на лівому рівнинному березі Десни на невисокому овальному в плані підвищенні в оточенні заболочених лук навпроти с. Максаки. Раніше під час весняної повені монастир з усіх боків оточувала вода і він опинявся на острові. Заснований на давньому (домонгольському) городищі поблизу Максаковского перевозу в XVI ст. (Точна дата невідома). Тоді Чернігово-Сіверщина належала Московській держави. У період Смути початку XVII ст. монастир занепав. Сіверські землі в 1618 р відійшли до Польщі, і тільки в 1642 воєвода чернігівський Адам Кисіль оновив монастир, населивши його ченцями Трубчевського монастиря, який в повному складі пішов з Московії до Речі Посполитої. Тоді ж монастирю були надані маєтки, підтверджені грамотами польського короля Владислава IV від 28 вересня 1642 р., А.Киселя від 10 жовтня 1650 р, а пізніше - універсалами Богдана Хмельницького від 5 червня і 11 жовтня 1654 року. Пізніше, під час війн Польщі з Росією, монастир зазнав руйнувань. У 1642 році ченці Трубчевського монастиря (нині в Брянській області Росії) відновили тут релігійне життя. Ці ченці "під час віддачі міста Трубачевська московському царю... лишаючись вірними республіці і не бажаючи бути в іншому підданстві, залишили всі володіння монастирські, будівлі й усе, що мали"[6;141], і звернулись до київського воєводи А.Г.Киселя з проханням надати їм землі для розміщення монастиря в його маєтностях. Воєвода надав їм територію колишнього монастиря із селом Максаки, а пізніше, за заповітом, ще чотири сусідніх села (Ховми, Красний став, Ядути, Прачі і Високе). Ці дарунки затверджував Грамотою король Польщі Владислав IV від 28 вересня 1642 року [8;459]. Потім в 1650 р. Адамом Киселем було складено заповіт на маєтності монастиря. Він виділив також необхідні кошти під будівництво церкви і монастирських будівель. У своєму духовному заповіті, складеному в містечку МеньСосницького повіту Чернігівського воєводства, Адам Кисіль записав на монастир села Ховми, Красний став, Ядути, Прачі і Високе.
Після 1654 р. Гетьман Богдан Хмельницький склав універсал по якому Максаківський монастир залишався у власності Адама Киселя.
Монастир зберігає у себе портрет фундатора Адама Киселя. Воєвода зображений у польській військовій формі на весь ріст. Підпис на портреті: "Адам з Брусилова Кисель Святольдъ, на Киселъ-городъ. Гнойнъ, Гущинъ и Кобищъ, воевода киевский, староста носовский, преставився 1653 г.. мужъ благочестивый и въры грекоросийской поборникъ, въ словесъхъ бъ сладокъ украйнъ приятенъ, отъ древняго и славнаго рода идый Святольда, бывшаго иногда русскаго гетмана, уфундовалъ монастыръ Максаковский, з наданыемъ маетностей, року 1642" [6;145].
У Максаківському монастирі спочатку побудували дерев'яну церкву в ім'я Введення Богородиці в храм, а в 1653 р. Розпочалось спорудження мурованого Спасо-Преображенського собору. Можливо,він був найпершим великим мурованим собором, спорудженим у стилі українського бароко на Лівобережній Україні. Собор належав до чотиростовпних хрестово-купольних храмів із двома баштами на західному фасаді, де розміщувались сходи і хори. В описі, складеному в лютому 1654 р., записано: "У тому монастирі почали робити кам'яну церкву в ім'я Преображення Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, а зроблена оная кам'яна церква по вікна нижні. Довкола того монастиря огороджено дубовими колодами... В монастирі будівничий - чорний піп Іоасафа" [8; 466]. Як свідчить цей документ, Спасо-Преображенський собор споруджувався при Іоасифі Осиповському, який був першим ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського монастиря з 1642 до 1665 р.[5; 166].
У 1669-1680 р.р. довкола монастиря зробили мури, а також вали і рови, і називали його монастирською фортецею. Тоді ж побудували й двоярусну увінчану високою бароковою банею дзвіницю (Додаток 3). У цей період, з 1681 до 1682 р., настоятелем монастиря був уславлений святитель Дмитро Ростовський [7; с. 156].
На початку 18 століття на території монастиря споруджено двоповерхову трапезну з Введенською однобанною церквою, але в 1786 р. Монастир закрили і в його будівлях влаштували лікарню для "хворих, які втратили розум". Одначе в 1803 р. Монастир знову відновили як одновірський.
У Відомості 1767 р. у складі монастиря є два храми і обидва кам’яні. Навколо монастиря є кам’яна огорожа на 250 сажень. Перед цим монастир був укріплений валом і огорожею у вигляді військового укріплення. Про укріплення монастирські згадується в універсалі гетьмана Дем’яна Ігнатовича від 1 червня 1669 р. [8;463].
Гетьман Самойлович від 7 червня 1672 р. писав: "Высоко уважаемъ мы ръшимость почтеннаго отца иремии Ширкевича игумена Максаковскаго, который положилъ окружить монастырь свой валомъ и оградою, сътъмъ, чтобы могъ онъкпакъ жителей обители, такъ людей живущихъ вблизи монастыря, укрывать отъ нападения татаръ. Враговъ креста Господня. Желая устроить эту кръпость людьми селъ монастырскихъ, онъ просилъ насъ неоставить неодобреннымъ дъло его" [6;151]. Гетьман повторив розпорядження свого попередника.
Універсалом від 29 березня 1680 р. він звільнив монастирських підданих від роботи в кріпосному полку, з тим, щоб вони утримували монастирську кріпость в порядку.
По відомості 1785 р. в монастирських селах було до 1094 дворів. Селяни обробляли монастирські землі та сінокоси в монастирі було 6 млинів, 3 винні заводи, 17 рибних озер. Рибу ловили для ченців і на продажу.
Однак після реорганізації (секуляризації) монастирів з 1786 по 1803 рік у ньому розміщувалася лікарня для психічно хворих [5;131].
З останньої чверті XVIII ст. Максаківський монастир зазнав деякі зміни. Ряд настоятелів монастиря своєю історією доповнюють історію обителі.
Після пожежі, що сталося в 1820 р., монастирський собор довелось відновлювати. Тоді змінили форми бань: замість високих українських барокових із заломами зробили низькі класицистичні. Крім того, в 70-х р. XIX ст.. на дзвіниці надбудували ще два яруси з банею нової форми.
Максаківський монастир спочатку був чоловічим, але з 1823 року монастир стає жіночим і на кінець XVIII ст. культурне значення монастиря постійно зростає (Додаток 6).В 1829 р. ченців перевели до інших монастирів, а сюди поступили ченці з Троїцької Никодимової пустині, після чого монастир ще називали Максаківським Троїцьким. В його стінах зосереджуються великі цінності серед яких - численні рукописи та друковані книги. Лише у 1910 р. до Чернігівського архіву звідси було передано 59 рукописів та 2 гравюри [9;428].
Життя у Максаківсьому монастирі тривало до 1930 року, поки внаслідок "культурної революції" в полум’ї боротьби з пережитками минулого не було знищено все, збиралося століттями. З монастирської бібліотеки вивезли кілька возів книг "на поруб", тобто у вогонь [11; 428]. Монастирські будівлі розібрали на цеглу, з якої звели деякі адміністративні будівлі у райцентрі.
На сьогодні монастир - ще не реабілітований, на його території розміщено було літній табір для телят та курник. Після занепаду колгоспів його територія стоїть пусткою. (Додаток1). У центрі подвір'я прослідковуються залишки колись величних стін собору та видно одиноку дзвіницю (Додаток 3), також видно місце, де булла будівля монастирських келій (Додаток 2). Всі ці залишки історії потихеньку розтягуються людьми. Однак те, що лишилося від нього не може не зачарувати кожного, кому довелося побувати на руїнах Максаківського монастиря.
Надзвичайно красиві споруди монастиря та внутрішній вигляд храмів тепер можемо побачити тільки на старих світлинах. (Додаток 5).
Ігумен Йосип вважається першим із відомих настоятелів. Гетьман Брюховецький універсалом 1663 р. затвердив "по просьбъвелебного отца Осиповского и всей братив общежительного монастыря Максаковскоговси прав и привилеи" [3;132].
Іремія Ширкевич - намісник Чернігівський, а з 1665 р. ігумен Максаківський. Він був ревносним патріотом. А дорученням архіпастора він не раз був у Москві, де турбувався про справи монастиря. В 1669р. він був в Глухові на виборах нового гетьмана Дем’яна Ігнатовича, там же по його проханню гетьман дозволив рубати ліс у верхів’ях Десни.
Ігумен Дмитрій Тупталович, пізніше він стане митрополитом ростовським. Ось що він сам пише про своє ігуменство в Максаківському монастирі: "августа 26 (1681 г.) въ пятницу по полудни приъзжали ко мнъвъ монастырь о. Викторъ и о. Рогоза, отъ всей братии съ избраниемъ и прошениемъ къ нимъ въ монастырь на игуменство." [6;187]. Під час обстеження монастирища учасниками гуртка "Юний краєзнавець" було знайдено кілька уламків грубого ліпного посуду. Експонати поповнили шкільний музейний куточок (Додаток 7). Це типова ранньослов'янська кераміка. Виходить, що ще в сиву давнину на цьому природному підвищенні колись було селище ранніх слов'ян. Місце для поселення і для захисту було досить зручне: з одного боку - річка Лош, а з інших боків - рівчаки та болота. Можливо, що селились тут люди і в пізніші часи. Варто відзначити, що є також дані про існування на цьому місці монастиря ще десь в XVI столітті - задовго до спорудження тут Максаківського монастиря в 1642 році. Про це повідомляє історик Олександр Лазаревський в своїй книзі "Чтенияв обществе Нестора Летописца" про те, що "у перевоза Максаковского когда-то во время владения Москвы был монастырь" [1 отд.ІІІ; 91)].
В "Географическо-статистическом словаре Российской империи Семенова знаходиться довідка про Максаківський монастир і в кінці її повідомлення про те, що в Максаківському монастирі знаходилась бібліотека книг і рукописів XVI- XVIІІ століть. Справді жителі хутора Максаківського (нині с. Червоні Луки) говорили, що вони бачили книги, "написані від руки" - тобто рукописи [4;243]. Є дані про існування літопису Максаківського монастиря.
Колишній директор Сосницького музею Юрій Степанович Виноградський говорив, що доводилось бачити деякі книги з монастирської бібліотеки в тому числі словник Павми Беринди [2; 291)].
1. Фото "Залишки монастирського оборонного муру"
2. Фото "Будинок ігумені"
3. Фото "Залишки дзвіниці"
4. Фото "Внутрішній вигляд дзвіниці"
5. Фото "Вигляд Максаківського монастиря 1864 р."
6. Копія фрагменту карти Чернігівщини 1860 р.
7. Фото "Експонати шкільного музейного куточку"