Копил Наталія Миколаївна -

Вітаю Вас на моїй сторінці!

Дані про авторів
Село, район, область: село Жовтневе Менського району Чернігівської області
Навчальний заклад: Жовтнева ЗОШ І-ІІІ ступенів
Назва гуртка: "Юний краєзнавець"
ПІБ членів гуртка:
Скоробагатько Марина Володимирівна, 11 кл. - начальник штабу
Зінченко Анастасія Геннадіївна, 9 кл. - начпрод
Єсипенко Сергій Андрійович, 11 кл. - розвідник
Іваненко Артем Володимирович, 10 кл. - розвідник
Волков Олександр Володимирович, 11 кл. - кореспондент
Нагорна Луїза Василівна, 10 кл. - санітар
Нагорний Андрій Васильович, 11 кл. - археолог
Аксьоненко Ярослав Сергійович, 9 кл. - археолог
Деркач Юрій Леонідович, 10 кл. - археолог
Деркач Світлана Дмитрівна, 10 кл. - кухар
ПІБ керівника групи: Копил (Горох) Наталія Миколаївна
Місце роботи, посада: Жовтнева ЗОШ І-ІІІ cтупенів, вчитель історії та географії
Телефон робочий: 4-35-90 Маршрутний лист туристично-краєзнавчого гуртка "Юний краєзнавець" Жовтневої ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Жовтневе Менського району Чернігівської області:
Вирушили з с. Жовтневого 29 жовтня 2011 р. о 10 годині ранку
Директор школи: Давиденко О.М.
Керівник гуртка: Копил (Горох) Наталія Миколаївна
Прибули в с. Жовтневе о 18-00
Всього: 36,5 км
Відправний пункт: с. Жовтневе
Похід розрахований на один день.
Мета походу: вироблення туристичних навичок, відпрацювання уміння розведення багаття, закріплення навичок орієнтації на місцевості з топографічною картою та за азимутом. Зібрання легенд про основні екскурсійні об’єкти маршруту. Завдання: встановлення наявності поселень в минулому на місці урочищ Бурімка, Біла круча, городища Хоробор та існування в XVII ст. чоловічого монастиря на місці урочища Монастирище.

Тема: дослідження поселень епохи бронзи в урочищах Бурімка та Біла круча та проведення археологічних розкопок в урочищі Монастирище на підтвердження існування там в XVII столітті Миколаївського чоловічого монастиря.
Перелік населених пунктів: с. Жовтневе - с. Слобідка - урочище Монастирище - урочище Бурімка - урочище Біла круча - городище Хоробор (смт. Макошине).
Список екскурсійних об’єктів: курган в урочищі Степок (с. Жовтневе), урочище Городок в с. Слобідка, притоки Десни Титовка, Склярова, Берествиця, залишки дзвіниці Миколаївського чоловічого монастиря XVII ст. (урочище Монастирище), озеро Буромка, курган Бурімка, урочище Біла круча, городище Хоробор (смт. Макошине).
Вік учасників маршруту: похід розрахований на групу дітей старшого шкільного віку (15-16 років).
Сезонність: рання осінь.
Вид транспорту: велосипеди.
Довжина маршруту: 36,5 кілометрів.
Відстань: с. Жовтневе - с. Слобідка - 1,5 км.
с. Слобідка - Монастирище - 7 км
Монастирище - Бурімка - 4 км
Бурімка - Біла круча - 5 км
Біла круча - с. Слобідка - 8 км
с. Слобідка - смт. Макошине (городище Хоробор) - 4 км
смт. Макошине - с. Жовтневе - 7 км Додаток 1А 1. Курган в урочищі Степок в с. Жовтневе
29 жовтня о 9-й годині зібрались біля школи с. Жовтневе. Провели інструктаж по техніці безпеки в поході. О 10-й годині вирушили велосипедами зі школи (Додаток 1).
Широкий Чернігівський шлях прокладено в к. XVIII ст., вже після подорожі до Криму Катерини ІІ, що проїздила через Сосницю в 1787 р. Кажуть, наприклад, що коні в дорозі випряглись, і що люди тягли карету з царицею самотужки. Так було між Сосницею та с. Бабою (с. Баба до 1936 р., потім перейменували в с. Жовтневе). Тягли й баб’яни. Тільки ж не через, а власне, завдяки тому, що Баба була не абияким хутірцем, а великим селом, з козацьким населенням; цариця й подарувала це село панові. "Это-же не Бабка, а настоящая Баба!" - одмовила Катерина тому панові, що супроводжував її в дорозі. [1; 590]
Село Жовтневе (Баба) розляглось по обох берегах річечки Бабки, з якої утворено в селі кілька ставків. Наш шлях проходить Північно-східною околицею села, де за археологічними розкопками є рештки двох селищ - ранньослов’янського періоду та часів Київської Русі. Одне з них, найбільше - в урочищі Степок.
Безліч маленьких черепків битого глиняного посуду, шматочки крейди та попіл, перемішаний з глиною (видно від печищ) кидаються у очі. Такі ж самі останки старовини лежать скрізь уздовж р. Бабки.
В кінці ХІХ століття тут було знайдено камінь у вигляді жіночої фігури (кам’яна баба).
"Близ села огромный курган, следы земной насыпи в виде укрепления и на нём грубо обтесанный камень в виде женской фигуры (каменная баба), висотою в 2 ½ аршина, с отбитой головой" [3; 155] . (Додаток 2)
Саме тому наше село до 1936 року називалось Баба (Додаток 3). Відомо, слово "баба" нагадує старо-тюрське "балбал" (надмогильна статуя) і що такі балбали ставили половці.
За давніми переказами "тут було щось таке устроэно - якась ыгрушка - тут поклонялись огню" [10; 150].
Цікаво, що Баб’яни та селяни сусідніх сіл не орють, не мажуть хат і не прядуть у п’ятницю (шити можна) і що пояснення цього звичаю в с.Бабі зв’язують з вогнем, бо коли згадують про якусь "ігрушку", то говорять, що саме у п’ятницю якийсь чоловік упав у вогонь і згорів біля тої "ігрушки".
Коли саме в перший раз урочище між болотом Ільминовим та річкою Бабкою вподобалось людям як місце для заселення та коли воно стало селищем, сказати важко. Ні неоліту, ні ознак перед християнської культури Сіверян нам там поки що не траплялось. А на підставі тих ознак старовини, що трапилось нам там знайти, та на підставі літописних відомостей, ми припускаємо, що в зазначеному урочищі село стояло вже з часів половецьких, ще перед татарським погромом 1239-1240 р.р. Природно-топографічні умови сприяли населенню цієї місцевості (урочище Степок). Степок із своєю чорною землею давав можливість мати добрі врожаї зерна. Ліси були ближче до села ніж тепер, бо Степок у той час був трохи менший: є вказівки, навіть у переказах людей, що теперішні краї Степка колись вкривали ліси.
За розповідями старожилів села, у ХІХ столітті тут було засновано паном Тендітним хутір Степок та хутір Зосимов (Додаток 6). В них поселились панські люди - 16 дворів. В 1900 році пан продав хутір, а сам перейшов у Чорнотичі, у Спепку ж залишився його брат.
Під час літніх розкопок у Степку було знайдено уламок масивної череп’яної посудини, шевський ніж, кусок кольорового скла. Речі зберігаються у шкільному музейному куточку (Додаток 5).

2. Урочище Городок в с. Слобідка
Наступний об’єкт нашого маршруту - урочище Городок у с. Слобідка, яке знаходиться за 1,5 км на південний захід від с. Жовтневе. У південно-західній частині села знаходиться городище і поселення ІХ-Х ст. Городок. Стоїть він над широкою низиною (лугом), яку заливає весняна повінь з р. Десни, що тече тут 5 кілометрів від села. Форму Городок має округлу, ні валу ні рову не збереглось. Є тільки маленьке урвище. На городку - хата, клуня та город селянина Руденка. На городку та біля нього знаходимо черепки битого посуду, між іншим і такі, що їх зроблено з глини з домішками кусочків граніту, прясельця з шиферу та кам’яні кулі з дірочками. (Додаток 5)
Старожили слобідки згадують і про браму, що була в городку, та про криницю, в котру (як звичайно в переказах) закинуто скарб. На нашу думку, городок цей є, пам’ятка міста часів перед татарських, що пережив цілу низку культур. Можливо, що він був "пригородом" г. Хоробору. За переказами, що їх передають з роду в рід, тут сотні років тому жив "якись корольок чи князь", а потім "Ляхи жили". Чи не дійшла в цьому переказі до нас згадка про князя Глинського? Хоч може бути й те, що в цьому князі треба вбачати якось-небудь боярина, може того Филю, іменем якого називають селище Філево, на якому осаджено було в к.XVII ст. або на початку XVIIІ ст. с. Слобідку на землях Макошинського Миколаївського монастиря.
Легенду про походження назви Городок нам розповіла жителька села Педь А.В. (Додаток 4).
На початку XVIIІ століття в селі нараховувалось 23 двори. У 1859 - 144 двори і 752 жителі, існував винокурний завод; 1897 рік - 141 двір і 1034 жителі.
У 1911 році Сосницьким земством побудоване приміщення школи. У 1912 році відкрито магазин роздрібної торгівлі.
Радянську владу в селі встановлено в грудні 1917 року. У листопаді 1921 року був створений комнезам, організатором якого виступив В.Т. Назаренко. У 1923 році в селі була розпочата робота по ліквідації неписемності. Працювала початкова школа і 20 пунктів лікнепу. У 1924 році відкриті клуб і хата-читальня. [5; 24]
У 1929 році роздрібні індивідуальні господарства селян об’єдналися в два ТСОЗи: ім. Будьонного та "Ледокол Красин", в 1931 році вони були об’єднані в сільськогосподарську артіль ім. Молотова. Під час проведення колективізації від рук куркулів загинув сільський активіст К. Доценко.
З 7 вересня 1941 р. по 18 вересня 1943 року Слобідка була тимчасово окупована німецько-фашистськими загарбниками.
Станом на 01.01.2000 року в Слобідці нараховувалось 276 дворів і проживало 688 чоловік.
Наша дорога пролягла заливними луками, які з півдня і сходу прилягають до села. (Додаток 6).
За три кілометри від села ми по насипній греблі перетнули притоку Десни Склярову. Свою назву вона отримала від прізвища Скляр, котрий мав свої землі поблизу села (Додаток 4).
Із історією села пов’язано багато легенд, деякі з них нам розповіла старожил села Сипченко Марія Федорівна (Додаток 4).



3. Залишки дзвіниці Миколаївського чоловічого монастиря XVII ст. в урочищі Монастирище
Минувши Слобідку ми попрямували лугом на південний схід до Десни, на Монастирище (розташоване в урочищі Лобази), яке знаходиться на відстані 7-ми кілометрів на південний схід від с. Слобідка. За п’ять кілометрів від Слобідки протікає річка Десна, в яку впадають невеликі місцеві притоки: Титовка, Берествиця, Склярова. В урочищі Лобази, в 7 кілометрах від села Слобідка, знаходиться Монастирище - місце, де в XVII - XVIII столітті стояв Миколаївський чоловічий монастир . Цей "луговий монастир" був заснований на початку XVII століття (не пізніше як 1650 р) А. Киселем. Від нього залишилось декілька великих ям з останками цегли, вапна та кахлів і ще рів, де стояла мурована стіна навколо монастиря. (Додаток 7). Кілька поколінь селяни с. Слобідка користувались тут цеглою. З монастирських будівель зроблено в XІX ст. (1855р.) в м. Сосниці "Тюремний замок" та один приватний будинок. Цей "Луговий монастир" закрито було в 1786 р. разом з кількома іншими в околицях Сосниці( Сосницьким Рувимо-Спаським, Макошинським Покровським та Кербутівським, або Ново-Млинським Проським). Чули ми від старожилів Слобідки про ганебні вчинки розбещених монахів цього монастиря. Коли прийшли ліквідовувати монастир, ченці довго не пускали, поки не взято цього монастиря силою. Ченці втікли, а перед тим, як утікати, ніби закопали скарб. Відомо, що зазначений монастир був надзвичайно багатий, володів кількома селами (між інших селами Слобідкою та Бутівкою), хуторами Бурімка та Гутище [5; 14].
У володіння цього монастиря в 1650 році було передано і с. Філево. З другої половини XVII століття селище Філево стало називатися - Слобідка - примонастирське поселення.
До зруйнування монастиря селяни були його власністю. Літні люди розповідали про жорстокості, які чинили монахи над селянами. Говорили, що запрягали у сани людей із села і їхали у млин до Сосниці.
А ще говорять, що існує підземний хід від Монастирища на той бік Десни. Раніше люди жили на лузі, потім переселялися. Сім’ї Снотиних та Корюковець приблизно у 1936-1937 роках жили на Монастирищі. Останній хутір - Снотів, це так прозивали сім’ю, а справжнє прізвище - Педь. Вони переселились десь в 1939-1940 р.р. На згадку залишилися Снотова долина за озером Церковним і Снотів перебрід на озері Берествиця.
Ми побачили озеро з досить темною водою, яке має назву Церковне озеро. Озеро Церковне, за легендами, має цікаве походження. Колись на тому місці нібито стояла церква та за якісь гріхи вона пішла під землю, а на тім місці виникло озеро. Вода в ньому, якщо набрати, чиста, а коли дивишся в озеро, то має чорний колір, ніби вкрите сажею.
Залишки битої цегли і фундаменту жителі навколишніх сіл Слобідка, Ганнівка (раніше Веселе), В’юнище ,Загребелля і навіть Жовтневе і Макошине у середині ХІХ століття використовували для закладання фундаменту при будівництві осель та господарських будівель. Останні залишки (маленькі шматочки цегли, биті фрагменти керамічних виробів) були згребені бульдозером і використані місцевим колгоспом "Шлях Жовтня" для висипання доріг.
На даний час там залишилося два фрагменти фундаменту (здорові каменюки на вапняному розчині), їх міцність вражає до сих пір. Цілком вірогідно, що там колись стояла дзвіниця.
Проаналізувавши знахідки та інформацію, яку ми отримали під час екскурсії до Сосницького історично-краєзнавчого музею ім. Виноградського , ми визначили, що дзвіниця Миколаївського чоловічого монастиря стояла на цьому місці (Додаток 7).
Після цього приступили до збору підйомного матеріалу. Після кількох знахідок почали пробні розкопки. Знайшли кераміку - уламки посуду, кахлі для облицювання, уламки скла гутного виробництва (Додаток 8). Ці знахідки поповнили експозицію нашого шкільного музейного куточку (Додаток 9).
Далі ми на практиці закріплювали навики орієнтації за топографічною картою та руху за заданим азимутом (Додаток 10).

4. Урочище Бурімка
Наша дорога пролягла попід Десною на північний схід до поселення Бурімка, яке знаходиться на відстані 4-х кілометрів на північний схід від Монастирища. Глибоке озеро Бурімка, або Борімка на правому боці р. Десни, це очевидно - останки Десни, що текла тут багато літ тому. Широкі луги з гарними травами, ліс дубовий по одному боці озера, сосновий з березами та в’язами по другому боці, поруч озера - широка Десна з високим берегом (Додаток 13) Це місце пізньопалеотичної стоянки давньої людини (V-I тис. до н.е.) та поселення "Бурімка" (ІІІ-V ст. н.е.). Територія, яка зайнята городищем, дивлячись на археологічні знахідки, була заселена ще в епоху неоліту та бронзи. На цьому місці ми проводили розкопки під час літнього походу. Траплялись нам тут і кам’яне знаряддя: частини зернотерок з граніту та пісковику, а також наконечники стріл з кременю, скребачки, вістря й різноманітні крем’яні уламки. Знайдені речі знаходяться в шкільному музейному куточку (Додаток 11).
В.Козловська, що подала цікаві відомості про Бурімку, крім зазначених предметів, знайшла тут частину кам’яного ножа, пилки й частину глиняного "правила", на якому людина виліплювала посуд. Невеликий розмір інструменту дає дослідниці Козловській підставу зарахувати Бурімську стоянку до типу "мікролітичних" стоянок, а характером знаряддя та кераміки визнати його за типове для місцевостей на схід від Дніпра, де в окрасах посуду поруч із західним орнаментом є риси орнаменту Далекого Сходу. Бурімська стоянка, де в добу неоліту людина на протязі довгих часів добувала собі поживу та мала майстерні, Козловська визнає за подібні стоянки й майстерні біля с. Хухри Охтирського повіту та біля с. Буд на Харківщині [7; 121]
У IX-X століттях тут існувало поселення роменської культури. Городище розташоване на правому березі р. Десни на невеликому піщаному останці над озером Буромка у південно-західній його частині. Від його ділянки залишилась невелика серпоподібна частина 70×50×30 метрів, яка підвищується над навколишньою місцевістю на 3-5 метрів (Додаток 12).
На фотографії досить добре видно цю серпоподібну ділянку городища за озером Буромка, що збереглася з півдня (Додаток 13).

5. Урочище Біла круча
Трохи відпочивши, ми рушили понад старим руслом Десни на північний схід до Білої кручі. 3 км проїхали понад Старицею (Додаток 14).
Потім повернули до Десни і ще подолали два кілометри та опинились на оспіваній нашим земляком О.П. Довженком Білій кручі. Взяла вона свою назву від ясножовтого піску, з якого переважно складена в добу льодовикову. По її урвищу теж трапляються знахідки неолітичного посуду, хоч і не такі численні, як на Бурімці. Це поселення неоліту та епохи бронзи розташоване вздовж правого берега р. Десна біля р. Приж, за 5 км на південь від смт. Сосниці (Додаток 15, 16).
Тут в обривах берега простежується культурний шар, в якому зустрічаються вугілля, крем’яні відщепи, ліпна кераміка, а також були знайдені скребачки, частини шліфованої сокири (Додаток 17).
У нашому шкільному музейному куточку зберігаються уламки кісток мамонта, які знайдені під час розкопок у Білій кручі та уламки бивня мамонта з урочища Бурімка. Документальне підтвердження на фотографії (Додаток 11).
Біла круча з її гарними краєвидами - улюблене місце сосницьких рибалок. В 1924 р. вона дала 2 цікавих предмети. О.З. Бакуменко (з м. Сосниці), ловлячи рибу, знайшов під кручею, на березі Десни, частину великого ікла мамонта, вагою 2 пуди, довжиною до 2 аршин. На жаль, вона видно довго пролежала в воді і тому зразу розламалась на 3 частини й почала кришитись. А П.П. Дерюгін (шкільний працівник Сосницької школи) на Білій кручі (на верху, на піску), там, де вона починається з боку "Прижа", знайшов маленький наконечник стріли, трьохреберний, порожній у середині, з маленькою дірочкою, характерний для стріл Скитів. Ці знахідки зараз зберігаються в Сосницькому краєзнавчому музеї ім. Ю.Виноградського.



6. Городище Хоробор (смт. Макошине)
Відпочивши вирушили назад тією ж дорогою. Недоїзжаючи 1 км. до Слобідки, лугом повернули на південний захід і доїхали до смт. Макошине, де є городище літописного міста Хоробор (Додаток 18).
Місто Хоробор, що у перекладі з древньослов’янського означає "місто сонця" [10; 151].
Це місто вперше згадане в письменних джерелах під 1153 роком (літопис Руський за Іпатьєвським списком) [3; 149].
Дослідники Виноградський Ю., Євмаха І.І. ототожнюють Хоробор з Макошинським городищем на мисі правого берега Десни, в гирлі її притоків Хоробор і Бобрик. У 70-х роках минулого століття тут споруджено пам’ятний знак Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Стоїть Хоробор над широкою низиною, що разом іншими доказами допомагає вирішити питання про місце г. Хоробору 1234 р. Хоробор - ця назва в смт. Макошине добре відома. Як їхати з Сосниці в Макошине, то при самому в’їзді в це село з лугу доводиться переїздити через рівчак. Цей рівчак і є урочище Хоробор. Ліворуч буде так званий "Лиман" (Велика й глибока затока Десни), в який впадає згаданий рівчак, а праворуч - узгір’я, де і лежить один з кутків Макошина. Рівчак тягнеться попід самим узгір’ям, його недалеко (в селі) перерізає ще й другий рівчак з назвою "Бобрик". Перший рівчак бере початок з Макошинського болота під с. Слобідкою. Вздовж він має більше 2 кілометрів, як не рахувати ряду боліт, що з’єднуються одне з одним, починаючи від с. Слобідки, і тягнуться попід кручею, що робить тут, між Слобідкою й Макошином, велику дугу. Рівчак у верхній своїй частині має назву"Криниця", і тільки на протязі 0,5 км. Зветься Хоробор.
Високе місце біля цього Хоробору в давні часи було вигідне для населення, бо якраз тут сходились дві річечки (Хоробор та Бобрик), а поблизу була затока річки Десни та й сама Десна була недалеко. Круча, очевидно, була вкрита сосновим лісом (бором). Ця ж сама круча тягнеться повз хутір Веселе й м. Сосницю (Додаток 6), а далі повертає на північ і продовжується далеко понад болотом "Іванча" й долиною р. Убідь.
На березі Хоробору та в урвищах коло нього ми знаходили уламки глиняного посуду. Про дійсність існування поселення Хоробор свідчать записи в актах Макошинського монастиря, де згадується велике городище: " в Макошинском поле нива великая и лань, а также и сеножати подле городища великого" [4; 107].
Це ж не дивно, що макошинці забули про городище над р. Хоробор, бо сліди стерлись через те, що навісці городища давно вже (може з к. XVIII ст.) стоять оселі, та й нові покоління макошинців у більшості ведуть свій рід від тих селян-кріпаків, яких перекидали із села в село монастирі, Безборідьки та Капністи, попередники останнього володаря Макошинських маєтностей, гр. Мусіна-Пушкіна. Отож буває так, що в іншому селі знають про своїх сусідів більше, ніж самі сусіди про себе. смт. Макошине та с. Баба (Жовтневе) можуть бути цьому прикладом.
Не даремно на географічній мапі Боплана "Ucrainae Pars quae Kiovia Palatinatus vulgo dicitur" зазначено Makoszyn як город (oppidum), тимчасово як, наприклад, Uscie (де р. Сейм впадає в р. Десну), тобто Велике Устя - як село (pagus), Сосниця ж як кріпость . Зазначену мапу Боплана виготовлено було в першій половині XVII століття. Тоді м. Хоробору певно вже не було, - цю назву заступила інша - Макошине. На нашу думку, тоді вже було тільки городище Хоробор і стояв уже Макошин, осаджений недалеко від нього, з лівого боку Сосницької дороги, над Лиманом (де колись була стара макошинська церква) [3; 150].
Поспілкувались із старожилом села - Вербило О.С., який нам розповів цікаву легенду (Додаток 19).
Поверталися ми додому асфальтованою дорогою Макошине - Жовтневе (7 км). Прибули до школи о 18-й годині втомлені, але задоволені враженнями від походу та археологічних знахідок, які поповнять фонди шкільного музейного куточка. 1. Фото "Вирушаємо в дорогу".


1А. Схема маршруту на топографічній карті Чернігівської області.
2. Фрагмент кам’яної баби, знайденої на околицях с. Жовтневе.


3. Копія Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрана 1891 року видання.


4. Легенди Слобідки за розповіддю старожила Сипченко Марії Федорівни.
Легенди Слобідки за розповіддю старожила Сипченко Марії Федорівни
Князь Ігор Святославович
Події відбувалися дуже давно. Князь Ігор Святославович їхав до свого брата Ярополка в Чернігів із своєю дружиною. І треба ж такому трапитись, що він їхав понад Десною і потрапив з Сосниці в Веселе, через Братову - в Слобідку. Тоді село було маленьке, тільки один Городок. Там жили в той час тільки втікачі - селяни Руденки. Князь Ігор зупинився в селі на відпочинок, бо вже і коні стомились і військо.
Старий Руденко на вигін виніс бочку солонини, грибів, яблук, малини. Ігор з дружиною пообідали, відпочили. Подякували діду і князь подарував йому люльку, яка знаходиться десь у землі на Городку.
Михалькова долина
Біля цієї долини знаходяться великі бугри. На цих буграх колись селилися люди. Там жив старий дідок, якого звали Михайло, а біля його воріт знаходилась долина, яку й прозвали Михальковою.
Салтанівщина
Неподалік від Михалькової долини знаходиться "Салтанівщина". На цій території в давнину було поселення людей, в яких були прізвища Салтан. На честь їх і назвали цю територію "Салтанівщина".
А ще біля села знаходиться озеро Склярове, яке теж назване на честь хазяїв, які неподалік жили і мали прізвище Скляр.
А поряд, на возвишенні, щоб не дістала весняна вода, побудував свою хату Ярошок. Та гірка і до цього часу називається "Ярошковою горою".

5. Фото "Експонати шкільного музею".


6. Копія фрагменту карти Чернігівщини 1860 р.


7. Фото "Залишки монастирської дзвіниці".


8. Фото "Розкопки на Монастирищі".


9. Фото "Знахідки з Монастирища в шкільному музеї".


10. Фото "Орієнтуємось за топографічною картою".


11. Фото "Експонати шкільного музею".


12. Схематичний план городища Бурімка.


13. Фото "Городище Бурімка".


14. Фото "До Білої кручі понад старим руслом Десни".


15. Схематичний план поселення епохи бронзи "Біла круча".


16. Копія фото 1974 р. "Біла круча".


17. Фото "Біла круча".


18. Фото "На під’їзді до городища Хоробор".


19. Легенди смт. Макошине за розповіддю старожила Вербило О.С.
Легенди смт. Макошине за розповіддю старожила Вербило О.С.
Город Хоробор
Колись тут був город Хоробор, його розбили татари. Частина жителів втекла, серед них був главар Макіша. Через деякий час люди повернулися і заснували хутір, який назвали в честь Макіши - Макошино. Частина селян - були кріпосні, а частина - козаки.
За іншою легендою назва "Хоробор" походить від двох загальнослов’янських слів: хоробрий і борь ( боротьба, бороти) - хоробрий у борні. Цим і заслужило древнє місто таку славну назву.
Старослов’янська богиня Макоша
Як київський князь Володимир, вирішивши охрестити Русь, наказав порубати на шматки і спалити статуї "поганських" богів. Тоді згоріла і статуя старослов’янського божества Макоші. Вона вважалася покровителькою родючості та жіночої плодовитості, символізувала собою берегиню роду.
На честь цієї богині і було названо селище Макошине. Втім, спочатку охрестили тільки киян. А жителі віддалених околиць ще кількасот років поклонялись своїм богам.
У Макошине, що розташовувалось на краю Чернігівського князівства, ще протягом двохсот років стояла скульптура всемогутньої Макоші. Кажуть з усього сіверського краю до Макошине сходились безплідні жінки, аби вимолити у Макоші сина чи доньку.

1. Бркгауз и Ефран. Энциклопедический словарь, СПБ, 1891 г., кн. 4, стр. 590
2. Виноградський Ю. Археологічні пам’ятки Сосниччини. - Чернігів, 1979 р.
3. Виноградський Ю. Сосниця та її околиці. - Чернігів, 1979 р.
4. Грамота за Філаретом 1742 р.. кн. VI, Ч., 1874, с. 107
5. Данила Апостол "Обзор Рум. О. М.", Ч., 1885, с.14
6. Калібаба Д.П., Соляник В.С. Наша Менщина - Мена- 2003 р.
7. Козловская В. Остатки город. И дюнн. Стоянки на Буромке. - К.,1921 р.
8. Реєстр пам’яток археології Чернігівської області станом на 31.12.2007 р.
9. Сіментов Ю.Я. Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини. - К. - 1968 р.
10. Шафонський А.Ф. "Краткое топографическое описание Новгородского Северского наместничества 1787 года"
11. Шекун О. Пам’ятки древньої Сосниці. - К., 1990 р.