Копил Наталія Миколаївна -

Маршрут: Мена - Березна - Домниця - Мена. Загальна протяжність маршруту - 86 км.

Деталі за телефоном: 095-183-86-62, 063-971-73-44, (04644)-508-69.

м. Мена

Перша літописна згадка про Мену датована 1066 роком. На території міста виявлені поселення 2-1 тис. до н.е. I-V, ІХ-ХІІІ, XVI-XVIII ст. н.е. та виявлено курганний могильник "Юркова Могила" Х-ХІ ст. н. е., висота якого 1,2 м, діаметр 14 м (на центральному сучасному кладовищі).

Менський історико-краєзнавчий музей ім. В.Ф. Покотила

Перша музейна кімната місцевих краєзнавчих матеріалів створена ще в 1950 році. Менський районний краєзнавчий музей заснував учитель місцевої школи В.Ф. Покотило, який проводив туристичні походи по рідному краю з метою зібрати експонати для музею. Туристичні походи тривали до 18 днів. За цей час були зібрані експонати, які становлять і до сьогодні золотий фонд музею. На сьогодні музейний фонд постійно поповнюється. Працівники музею проводять роботу з населенням району з метою поповнити музейний фонд. Жителі Меншини не залишаються байдужими до минулого рідного краю і передають цікаві експонати та вишивки. За довідками звертатися в Комунальний заклад Менський районний музей ім. В.Ф. Покотила. Телефон для довідок: 3-13-17.

Зоопарк

У Мені знаходиться заповідний об’єкт загальнодержавного значення - Менський зоопарк, заснований у 1976 р. місцевим жителем Г.І. Полосьмаком. Займає площу 9 га. Зоопарк налічує близько 560 тварин, представників 120 видів, із них 17 занесені до Всесвітньої Червоної книги та Червоної книги України. У зоопарку створені сприятливі умови для життя та розмноження тварин. Телефон для довідок: 2-51-37.

Урочище "Остреч", санаторій "Остреч"

За 4 км від Мени на березі штучно створеного мальовничого озера в урочищі Остреч знаходиться унікальна здравниця Чернігівщини - санаторій "Остреч". Сосновий ліс, прозора вода, відпочинок на золотому піску робить його привабливим для відпочиваючих. Одним з найцінніших багатств здравниці є мінеральна вода, що за своїм складом аналогічна кримським мінеральним водам, а також цілющі лікувальні торфогрязі. Відпочинок у лісі та на берегах озера е улюбленим місцем вікендів менян. Телефон для довідок: 2-14-00.

смт. Березна (33 км від Мени)

Уперше в літописі Березна згадується під 1152 роком як Березой. Згідно стародавніх переказів Березой (Березна) пішла від березових лісів, які росли навколо першого поселення в цій місцевості. У місті протікали три невеликі річки, які оточували міський вал: Сухоносівка, Менська, Клевень. У IX XI століттях Березой (Березий) входило до складу Чернігівського князівства. У 1239 році місто було спалене монголо-татарами. У 1500 році Березна в складі Чернігово-Сіверської землі перейшла до складу Росії. З 1 половини XVII століття відомий герб Березни. Він відповідав назві міста: у блакитному полі зелена береза. У 1767 році сотник Я. Сахновський додав до зображення берези на міській печатці малюнок із власної печатки, що складався із схрещених шаблі, стріли і зірок. У XVIII столітті у Березні відбувалися щорічні три великі ярмарки: літній - на Вознесіння, другий - наприкінці серпня на Успіння, третій - у грудні на Миколу. Кожний ярмарок працював два дні. Крім ярмарків, що відбувалися протягом двох століть, двічі на рік влаштовувались торжки перед Великоднем і Різдвом Христовим. Березна славилося і своїми базарами, що відбувались тричі на тиждень. На сьогодні традиційним став ярмарок на Покрову. На сьогодні в Березні збереглися Петропавлівська церква (1767 року) та частково перебудована Покровська церква (1692) року. Радимо відвідати Березнянський історико-краєзнавчий музей імені Г.Г. Верьовки. Його засновано 1 січня 1981 року. У фондах музею налічується 5112 експонатів основного фонду. У музеї працює три відділи:
1. Життя та діяльність видатного композитора Григорія Гурійовича Верьовки. У експозиції цього від ділу експонуються фотографії, документи, речові експонати про видатного митця та його хор, а також матеріали про учнів та послідовників Г.Г. Верьовки.
2. Історія краю. В цьому відділі розміщені експонати від глибокої давнини і до наших днів. Вони відображають епоху палеоліту, період неоліту, в експозиції розміщено рештки бивня мамонта, археологічна колекція періоду зарубинецької культури (1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е.), предмети нумізматики, ікони, унікальні документи, фотографії, предмети побуту.
3. Друга світова війна. Тут містяться фрагменти зброї, а також особисті речі воїнів-земляків, учасників Другої світової війни, а саме: документи, нагороди, фотографії. Багато експонатів розповідають про бойовий шлях 16-ї Башкірської гвардійської кавалерійської дивізії, яка визволяла селище. Телефон для довідок: 2-51-37.

Домницький монастир (10 км від Березни)

Домницький монастир "загубився" в лісі, за якихось 10 кілометрів від селища Березна та села Стольне. Свою назву монастир отримав від назви річки Думниці (раніше Домниці), яка впадає в Десну, але сьогодні, на жаль, майже пересохла. Із виникненням Домницького монастиря пов'язана дивовижна легенда Домницького монастиря про випадок на березі згадуваної річки. Сліпій дівчинці приснився сон, у якому невидимий голос говорить до неї, щоб ішла вона до лісу. Через певний час видіння повторилося знову і холодним, морозяним днем дівчинка зі своєю мамою пішли в ліс, забрели в лісові хащі, заблудилися і загубили одна одну. І тут дитині почувся голос: "Іди до мене". Дівчинка злякалася і тихенько прошепотіла: "Я сліпа і не знаю куди іти". "Підніми голову і побачиш". Дитина послухалась, підняла голову і в той час дивом-дивним прозріла. Вона побачила над головою, високо на дереві, ікону, від якої світилося сяйво. Беручи до уваги місцевість, ікону назвали іменем Пресвятої Богородиці Домницької. Помістили святиню в церкві найближчого містечка Березна. Однак двічі, якимось неймовірним дивом, ікона знову поверталася на своє попереднє місце. І тоді в глухому лісі, там, де вперше з'явився святий образ, була збудована дерев'яна капличка, де і зберігалася ікона певний час. Ікона Пресвятої Богородиці Домницької явила знамення своєї милості. Від образа багато людей отримували зцілення. Слава про чудеса, явлені іконою Пресвятої Богородиці Домницької. привертала увагу не тільки безлічі простого люду, але і видних державних діячів того часу. Відомими шанувальниками цього чудотворного образу були Данило Апостол. Іван Мазепа, Іван Скоропадський. На місці явлення чудотворної ікони в 1693 р. за розпорядженням та на кошти гетьмана І. Мазепи був заснований Домницький Богородице-Різдвяний чоловічий монастир. У 1693 році архієпископ Чернігівський Святитель Феодосій Углицький благословив будівництво нового монастиря з корпусом келій та собором Різдва Богородиці. Роботи велися старанням колишнього гетьмана Малоросійського Івана Мазепи. Слідуючи його прикладу, гетьман Іван Скоропадський будує нову каплицю для чудотворної ікони Богородиці Домницької, а пізніше і храм Преображення Господнього з братською трапезною. У монастирі тепло приймали паломників. Дітей-сиріт монахи брали на повне утримання до їх повноліття. У 1922 році безбожні власті намагалися розграбувати храми Домницького монастиря. Але ченцям, ховаючись у підземних галереях, вдалося врятувати цінності, особливо рідну святиню - чудотворну Домницьку ікону Божої Матері. У 1925 році обитель була закрита. У 1928 році на її обійсті розташувалася Домницька комуна, перетворена в 1931 році в сільськогосподарську артіль імені Першого Травня. Восени 1941 р. німці, намагаючись привернути на свою сторону віруючих, відкрили жіночий Свято-Параскевицький монастир, що проіснував до 1952 року. У ньому трудилися 35 сестер на чолі з ігуменею Агнією (в миру Марія Ланько), яка була духовним чадом Іоанна Кронштадтського. У 1952 році Свято Параскевицьку Домницьку жіночу обитель закрили. У 1992 році почалося відродження монастиря. Парафіяльній громаді Домницького монастиря був переданий трапезний храм святої великомучениці Параскеви. 10 лютого 1995 відбулася реєстрація обителі. Преподобний Лаврентій Чернігівський пророкував, що Домницьку обитель відкриють, але вона буде чоловічою, великою і благоліпної, що храми повстануть з руїн і будуть сяяти, як і в минулі часи. У 2011 році храм Різдва Пресвятої Богородиці був переданий монастирю, в якому тепер ведуться реставраційні роботи. Головний храм був освячений у липні 2016 року. Неподалік монастиря в лісі б'є цілюще джерело Домницького монастиря, над яким збудували криницю і ходять легенди про цілющі властивості води з неї. Розповідають, що в радянські часи атеїсти намагалися залити джерело бетоном, засипати гноєм, а те щоразу відновлювалося. Не вірите? Приїжджайте - перевірте. (Відстань Домниця Мена - 43 км).

Маршрут: Мена - Березна - Бігач - Мена. Загальна протяжність маршруту 90 км. (Відстань Мена-Березна - 33км).

с. Бігач (12 км від Березни)

Село відоме з другої половини XVII століття і фігурує під ім'ям Бігач Менський. У кінці XVII століття село було передане у володіння полковому осавулу Івану Самойловичу, майбутньому гетьманові. З 1708 року Бігачем володів Чернігівський полковник Яків Лизогуб. Пізніше маєток у Бігачі переходить до його родича князя Миколи Івановича Кейкуатова - грузина за походженням. Господар відрізнявся деспотизмом і довів двох перших жінок до смерті, а його третя жінка, Катерина Федорівна, відома по портрету, написаному Т.Г. Шевченком 4 квітня 1847 (перед самим арештом поета). Як вважають дослідники творчості кобзаря, саме вона стала героїнею написаної їм в засланні повісті "Княгиня". Крім того збереглися два малюнки олівцем дітей Кейкуатова. До цього часу збереглися перекази В.Ф. Демича (його дядько проводив землемірні роботи в маєтку). Згідно них, поет був одягнений погано, можна сказати недбало, бідні пожитки його вміщувались у старому чемодані. Але ця чудова людина мала інші багатства - розум і велику любов до трудового народу. Щовечора, після денних робіт, навколо поета збиралися усі, хто служив у князівській економії. Т.Г. Шевченко щось читав або розповідав і до того ж так цікаво, що всі слухали з великою увагою. Іноді розповіді поета, на вигляд серйозного, відзначались таким живим гумором, що слухачі животи надривали зі сміху. Коли наблизилися революційні хмари і розпочалися селянські заворушення, Кейкуатов із сім'єю виїхав до Франції. У кінці XIX століття Бігач переходить у власність вихідця з Англії поміщика Мартона, який збудував у свосму маєтку спиртогорілчаний завод та великий будинок палац. Управителем економії був німець Івальтман. Під час революційних подій 1905 року маєток був зруйнований. Під час судового процесу над учасниками панського погрому у маєтку був присутній письменник Михайло Коцюбинський. Вирок до цього часу зберігається в музеї М.М. Коцюбинського. Крім того, об'єктами туризму у бігачі є і кам'яна Троїцька церква, побудована 1831 року. Можливо, в цій церкві молився і сповідувався Тарас Шевченко. За часів Радянської влади храм використовувався як склад із мінеральними добривами. Нині перебуває в аварійному стані та потребує реставрації. (Відстань Бігач - Мена - 45 км).